Історія Згромадження

Нова чернеча спільнота була сформована на основі двох товариств: Терезіянської Асоціації та Асоціації Христа Царя. Терезіянська Асоціація (заснована 1930 року на основі так званих Кіл святої Терези, існуючих з 1923 року) об’єднувала в основному учительок, виховательок і катехиток, котрі за своє основне завдання мали виховання дівчат у дусі св. Терези від Дитяти Ісуса. Після смерті отця-опікуна товариства, його роль переймає А.П. Шельонжек. Він же був пов’язаний із Марією Кубасєвіч, керівничкою Асоціації Христа Царя (утвореної 1927 року у Луцьку на Волині), головною ціллю котрої була місіонерська праця серед православного населення. Спочатку єпископ розглядав ці дві релігійні організації як окремі інститути богопосвяченого життя, але Апостольська столиця затвердила статут лише одного новостворюваного чернечого згромадження. Тому єпископ А.П. Шельонжек запропонував вступити до нього кандидаткам із двох асоціацій.

Генеральна настоятелька дозволила сестрам залишити монастирі та роз’їхатися до своїх родин. Однак частина залишалась на Волині до 1944 року. У цей важкий час сестри героїчно несли допомогу там, де вона була найбільше потрібна: допомагали ув’язненим священикам, переслідуваним євреям, хворим та осиротілим дітям.

У 1944 році сестри були змушені залишити терени Волині та, запрошені місцевими ординаріями, розпочали плідну діяльність у кількох дієцезіях у Польщі. Навчали релігії дітей та молодь у школах та при парафіях, займалися формацією релігійних груп, провадили дитячі садочки, будинки дитини та заклади для пристарілих, організовували відпочинок у літніх таборах. У післявоєнних реаліях умови для розвитку були важкими. Сестри мали великі труднощі, власними силами відбудовували знищені будинки, дбали про утримання сиріт і старців. Але, не зважаючи на усі незручності та крайню вбогість, були щасливими у своєму покликанні.

Важливою подією у житті Згромадження була ІІ Генеральна Капітула, котра відбулася 30 грудня 1947 року у Сцінавці Дольній. Генеральною Настоятелькою було обрано м. Бернарду Накомовську, котра відзначалася глибоким внутрішнім життям, була прикладом чеснот та у пам’яті сестер до сьогодні залишається особою, що відрізнялася особистою святістю. Завдяки її старанням у 1948 році було утворено перший в історії Згромадження новіціат у с. Рихново (Польща).

З плином років Згромадження продовжувало гармонійно розвиватися, приймаючи виклики часу та відповідаючи на потреби Церкви. У 1988 р. чотири сестри виїхали до Італії, до міста Джоя-дель-Колле, до праці в лікарні для хворих на проказу. А у 1992 р., на запрошення отців-сальваторіан, сестри приїхали працювати до Риму. У 90-х роках терезіянки повернулися на Україну. У 1992 р. приїхали до Бердичева, де до сьогодні працюють при Національному Санктуарії Матері Божої Бердичівської. У 1997 – 2006 рр. сестри мешкали у Здолбунові. Від 2003 р. існує також монастир  Луцьку, при катедрі свв. ап. Петра і Павла, де був єпископом Слуга Божий Адольф Пьотр Шельонжек, засновник Згромадження. У 2016 р. три сестри, після місійних приготувань, виїхали до найбіднішої країни Латинської Америки – Болівії, до м. Оруро (3,7 км над рівнем моря), щоб розпочати там терезіянську місію. Місійна праця Згромадження перегукується із великим прагненнями його Покровительки – св. Терези від Дитяти Ісуса, котра написала: «Хотіла би одночасно проголошувати Євангеліє на п’яти континентах, аж до найвіддаленіших островів…»

У 1991 році Згромадження було приєднане до Ордену Братів Босих Кармелітів та користується усіма духовними благодатями цього ж Ордену. У 1993 році Згромадження було затверджене як релігійний інститут на папському праві. На сьогодні сестри працюють у чотирьох країнах: Україні, Польщі, Італії та Болівії, поширюючи терезіянську дорогу духовного дитинства.