Засновник Згромадження

Адольф Пьотр Шельонжек народився 30 липня 1865 р. у Сточку Луковському на Підляшші. Був другим серед трьох дітей у родині Станіслава та Маріанни. У віці двох років переживає смерть матері та молодшого брата. Батько з синами змушений переїхати до Венгрова, де одружується з Елеонорою Добрачинською, чия правдива материнська опіка справила великий вплив на життя та духовність молодого Адольфа Пьотра.

Середню школу він закінчив у Венгрові, гімназію – у Сєдльце. Час навчання у гімназії (1878-1883 рр.) припав на час посиленої русифікації. Офіційно на території гімназії не можна було розмовляти польською, користуватись польськими книгами. Особливо не можна було виходити до костелу. Для хлопця, вихованого у католицькій родині на національно-патріотичних засадах, це було нелегко.

26 травня 1888 року прийняв священицькі свячення. Плоцький єпископ та професори  семінарії покладали на молодого священика великі надії, беручи під увагу його інтелектуальні та організаційні здібності. Неопресвітера хотіли відправити на подальше навчання до Духовної академії у Санкт-Петербурзі, бо на той час це був єдиний вищий теологічний навчальний заклад, де вихідці із Польщі могли легально навчатись. Адольфу Пьотру довелось чекати. У тому ж році скерований на душпастирську працю до парафії св. Вартоломея у Плоцьку.

Вирізнявся як талановитий проповідник, саме це переконало церковну владу у необхідності його подальшого навчання. У 1889 році, тобто після року праці, був відправлений до Духовної академії у Санкт-Петербурзі, де у 1893 році отримав диплом з титулом магістра святого богослов’я.

Адольф Пьотр повертається до Плоцька і займає важливі дієцезіальні посади: з 1893 – викладача у духовній семінарії та секретаря у генеральному консисторії, в 1896-1904 рр. – регента консистора, 1902-1910 рр. – просинодального екзаменатора та цензора книг, в 1894-1896 рр. – оборонця подружніх уз в єпископському суді, адміністратора парафії в Радзікові (1897-1907 рр.) та Оршимові (1907-1918 рр.), з 1902 р. був членом кафедрального плоцького капітулу.

У 1909-1918 рр. був ректором семінарії, завдяки знанню іноземних мов стажувався в Інституті експериментальної психології в Ліпську, відвідував наукові осередки у Німеччині та Франції з метою покращення рівня навчання семінаристів.

На початку Першої світової Адольф Пьотр Шельонжек перебуває закордоном, повертається до Польщі з метою реорганізації Католицької Церкви. Їде до Варшави, з 1916 р. бере участь у роботі Конференції єпископату Варшавської провінції, з березня 1918 р. – стає начальником Відділу Католицької Церкви у Міністерстві релігійних віросповідань і народної освіти. 29 липня 1918 р. Папа Бенедикт XV, зважаючи на активність о. Адольфа Пьотра у церковних справах, номінував його єпископом титулярним Барки і суфраганом плоцьким.

Важливим фактом залишається участь єпископа у мирних переговорах у Ризі (укладенні положень Ризького договору, підписаного 18 березня 1921 р.) у складі польської делегації, у якій він відповідав за справи, що стосувались релігії та Церкви. У 1921-1925 рр. приймав активну участь у праці над підготовкою конкордату між Республікою Польща та Апостольським Престолом.

У 1925 р. скерований до новоствореної Луцької дієцезії на Волині. Своє служіння розпочав від реформи єпископської курії, підготував та провів дієцезіальний синод, прагнув морального та духовного відродження у своїй вівчарні. Особливою опікою огортав духовну семінарію у Луцьку. Був великим шанувальником св. Терези від Дитяти Ісуса, котра за його стараннями у 1927 р. була проголошена покровителькою дієцезії. Єпископ вірив, що за посередництвом малої святої дієцезіани подолають релігійну байдужість та аморальне життя, запалюючись її посланням про Божу любов.

У критичному моменті історії, коли 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли польський кордон та зайняли Луцьк, єпископ залишився вірним та відданим пастирем своєї дієцезії. У військових умовах не залишив своїх вірних у найважчій хвилині, зберігав спокій та довіру Божому Провидінню. Частина священиків, вражена початком війни та свідома загрози з боку ворожо-атеїстичної більшовицької Росії, втікає до Польщі. Значна частина священиків потрапила до в’язниці. Попри все, частина священиків далі служила. Тим черницям, котрі залишалися, єпископ радив працювати у конспірації, вдягаючи мирський одяг. Під час масової депортації польського народу зі східних теренів до Сибіру з ініціативи владики було організовано Комітет допомоги для переселенців, котрий шукав людей, які би могли надати потрібну допомогу, відправляв теплі речі та продукти засланцям.

У 1941 р. ситуація змінюється. Дієцезія потрапляє під німецьку окупацію. Наступні три роки вона все ж не перестає тонути у крові своїх дітей. Десятки священиків знаходяться в німецьких таборах, частина з них там гине. Під час німецької окупації, у серпні 1942 р., єпископ луцький організував Католицький комітет допомоги. Сотні бідних отримували безкоштовну їжу. Комітет організував сиротинець, притулок для літніх людей, шпиталь та мобільну допомогу для хворих. Щодня роздавалося 500 порцій супу радянським військовополоненим.

Слідство закінчилось проголошенням звинувачувального акту. Єпископа було звинувачено у злочинах, передбачених статтями 54-1а (зрада Батьківщині) та 54-11 (участь у контреволюційній організації) Карного кодексу УРСР. У рапорті слідчий Майоров пропонував: «Адольфа Станиславовича Шележека подвергнуть высшей мере наказания – расстрелу с конфискацией всего лично им пренадлежащего имущества».

25 травня 1945 р. владику та інших арештованих священиків відправили до Лук’янівської в’язниці. У в’язниці Шельонжек відсвяткував свій 80-річний ювілей. Він був одним із найстарших в’язнів світу. 24 квітня 1946 р. єпископа було повідомлено про його звільнення, а вже 6 травня вирок смерті було офіційно змінено на примусову депортацію. Звільнення відбулося завдяки втручанню тодішнього американського держсекретаря Джеймса Ф. Бірнса. Але насправді звільнили єпископа завдяки папі Пію ХІІ, який не маючи змоги особисто звернутися до радянського уряду, передав своє прохання Бірнсу через архієпископа Фламледа Чіконьяні, апостольського делегата у Вашингтоні.

У день звільнення єпископу повідомили, що він буде висланий до Польщі. Відповідаючи на запитання, яке має побажання, виражав прагення повернутися до Луцька. На що отримав відповідь, що це неможливо. Після 16-ти місячного ув’язнення священик відправляється до Польщі, де знаходить прихисток у м. Кельце у палаці місцевого єпископа. Згодом оселяється у Замку Бєжгловському біля Торуня. Звідти пише, що хоч має усе потрібне і йому тут дуже добре, то все ж сумує по Волині. Зізнавався, що коли б йому хтось сказав повертатися, негайно би повернувся, навіть до гірших умов та бідності. У замку пише головну книгу свого життя «Моральне відродження світу», яка була видана вже після його смерті. Помер 9 лютого 1950 року, похований у крипті костелу св. Якуба у Торуні.

Беатифікаційний процес Слуги Божого єпископа Адольфа Пьотра Шельонжка, розпочатий у дієцезії торунській в 2010 р., від 2016 р. перейшов на римський етап. Триває опрацювання Positio на тему героїчності чеснот та святості кандидата на вівтар.

Нехай приклад життя Слуги Божого єпископа Адольфа Пьотра Шельонжка буде заохоченням до наслідування його чеснот, пізнання історії його життя та проханням про його допомогу, щоби ми могли досвідчити його заступництва перед Богом у наших потребах.