Запрошення
«Ісус зробив з мене рибалку душ, я відчула прагнення працювати над наверненням грішників,
прагнення, якого раніше не відчувала так живо… Одне слово, я відчула як любов до ближнього входить у моє серце,
треба забувати про себе, щоб приносити радість, – і з того моменту я стала щасливою»
Кожна людина, створена на образ та подобу Божу, покликана до участі у світлі Його святості та любові. Загальне покликання до святості, однак, передбачає різні шляхи його реалізації. Бог кличе кожну людину і супроводжує її на індивідуальній та неповторній дорозі покликання.
Люди, особливо молодь, є запрошені до розпізнання та відкриття власної дороги до святості у світі та Церкві. Божий поклик може стосуватися вибору подружнього життя, може бути запрошенням до священства або самотнього життя у безшлюбності. Також Бог кличе вибрані особи до чернечого життя. Це запрошення до особливо близьких відносин із Богом. Віддання Ісусові у чернечому житті – це великий дар і своєрідна таємниця між людською душею і Творцем, незбагненна благодать для конкретної покликаної особи. Кожна історія покликання інша, іноді позначена внутрішньою боротьбою.
Запрошення слідувати за голосом покликання у конкретній чернечій родині вимагає прийняття харизми Згромадження та способу її реалізації. Особливою рисою Згромадження Сестер Терезіянок є духовність малої дороги св. Терези від Дитяти Ісуса. Фундаментом цієї дороги є цілковита довіра та глибока віра у доброту і любов Бога Отця. Сестри живуть дорогою духовного дитинства як в особистому, так і у спільному житті, а також у всій апостольській діяльності.
МОЛИТВА ПРО РОЗПІЗНАННЯ ПОКЛИКАННЯ
Свята Терезо від Дитяти Ісуса, провіднице на дорозі духовного дитинства, огорни мене своєю святою опікою.
Зішли на мене свій трояндовий дощ благодатей та поможи розпізнати покликання.
Допоможи мені відкрити, чи Бог кличе мене до чернечого життя у спільноті сестер терезіянок.
Прагну, щоб кожна хвилина мого життя стала актом досконалої любові та довіри.
Прагну, щоби мала дорога до неба стала також моєю дорогою життя.
Навчи мене жити у простоті та покорі.
Покажи, як зберегти у серці радість та дитячу довіру.
Вирішую слідувати за Твоїми вказівками.
Зішли мені обіцяну троянду з неба, котра буде знаком благодаті та вибрання.
Дай мені силу та відвагу, щоб виконала Божу волю. Амінь.
Ісус про мене пам’ятав та терпеливо чекав
Кожна людина, яка приходить у світ, має своє покликання. Якщо його вдасться розпізнати та реалізувати, людина буде насправді щасливою. Моє покликання проявилося в дитинстві. Але тоді я була занадто мала і незріла, щоб сказати «так» Богу. Коли перебувала серед дівчат, то дуже хотіла бути монахинею, але коли була з хлопцями, то відразу все забувала. Але Ісус пам’ятав про мене і терпливо чекав. Як і кожен підліток, я мріяла про щось далеке і невідоме. Коли думала про монастир, то про якийсь далекий. Не знаю чому, але ніколи не взяла під увагу монастир сестер терезіянок, що був зовсім поруч, до якого не треба було далеко їздити. Варто було лише зробити кілька кроків і постукати в двері. Можливо тому, коли певного дня одна із сестер терезіянок попросила мене про допомогу, я сміливо відповіла, думаючи, що вона просто хоче завербувати мене до свого згромадження, що я ніколи не буду в її монастирі. Але через три роки Ісус покликав мене власне до цього згромадження.
Відтоді «ніколи не кажу ніколи» і з надією дивлюсь у майбутнє, довіряючи Божому провидінню. У 19 років я нарешті відповіла Богу «так» на його заклик. З цього моменту моє життя стало чудовим та водночас сповненим труднощів паломництвом до святості – малою дорогою св. Терези від Дитяти Ісуса. Мала бажання проповідувати Євангеліє на місіях. Я дуже хотіла кудись поїхати, але після трьох років проживання у Польщі зрозуміла, як сильно люблю свою земну батьківщину, тому не можу виїжджати на місії. В Україні теж є багато роботи, і хтось має її робити. Погодитись із Божими планами дуже допомогла мені св. Тереза. Вона всім серцем хотіла бути мученицею, як святі апостоли, або місіонеркою, хотіла бути смиренною, як св. Франциск з Асижу, але Бог хотів її мати лише для себе, у закритому монастирі. Вона любила Його, як Він хотів, і була покірна Його волі. Реалії нашого часу дозволяють мені краще зрозуміти нашого засновника Адольфа Пьотра Шелонжека, який допомагав польським військовим під час Другої світової війни. Він став для мене взірцем у 21 столітті. Я також намагаюся обійняти молитвою та любов’ю українських військових, які захищають ідеал свободи, незалежності, а також людської гідності на моїй землі. Просто потрібно поставити Бога на перше місце у своєму житті, і тоді воно матиме сенс, незважаючи на труднощі. Не потрібно боятися сказати Богу «так» у щоденних життєвих виборах, тому що Він знає нас краще, ніж ми самі.
с. Антоніна Пухальська
Запрошення...
